Протидія булінгу

Порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування)

1. Директор школи повинен довести до відома здобувачів освіти, педагогічних працівників та батьків щодо їх обов’язку повідомляти директора про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали.

2. Відповідно до такої заяви директор видає рішення про проведення розслідування із визначенням упроваджених осіб.

3. Для прийняття рішення за результатами розслідування директор створює наказом комісію з розгляду випадків булінгу (цькування) (далі-Комісія) та скликає засідання. До складу такої Комісії можуть входити педагогічні працівники, психолог, соціальний педагог, класний керівник, батьки постраждалого, батьки кривдника (булера) та директор закладу освіти. Якщо Комісія визнала, що це був булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, то директор зобов’язаний повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Служб у справах дітей з повідомленням про випадки булінгу (цькування).

4. У разі, якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України із заявою, про що директор має повідомити постраждалого.

5. Рішення Комісії реєструються в окремому журналі («Журналі реєстрації рішень комісій з розгляду випадків булінгу (цькування)», який зберігається в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії.

6. Потерпілий чи його/її представник також можуть звертатися відразу до уповноважених підрозділів органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Служб у справах дітей з повідомленням про випадки булінгу (цькування).

Про булінг у шкільному середовищі та протидію булінгу

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного.

Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

  • систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
  • задирство;
  • фізичні і психічні приниження;
  • різного виду знущання;
  • бойкот та ігнорування;
  • псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

·1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

·2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

  • переслідувач (булі);
  • жертва;
  • спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

·вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;

·вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);

·вони не виявляють співчуття до своїх жертв;

·якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

·вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;

·вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;

·вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;

·вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;

·якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.

Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.

Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.

Кiлькiсть переглядiв: 89

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.

Новини

Опитування

Хто відвідував наш сайт?

Календар

Попередня Грудень 2019 Наступна
ПВСЧПСН
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031